Ялинка – головний символ святкування Нового року та Різдва. Сама ідея прикрашати ялинку на Новий рік виникла за царювання Петра І. Але далеко не всі знають, що здавна наші пращури вбирали свої домівки по-своєму.
До того часу, як лісова красуня завоювала головну роль на новорічному святі, прикрашали свої оселі «різдвяними павуками». Зібрані з десятків, а то й сотень солом’яних трубочок, майже невагомі «павуки» підвішували в центрі хати, щоб ті відганяли злих духів та забирали негатив із сім’ї. Традицію виготовлення «різдвяних павуків» вирішили відродити у Сосницькому літературному-меморіальному музеї ім. О. П. Довженка.
«Щороку Сосницький музей О.П. Довженка влаштовує благодійне свято «Сашкова ялинка» для діток: сиріт, інвалідів, бійців АТО. Це свято має свою легенду, свою історію, проходить завжди весело і людно. Проте минулого року діяли карантинні обмеження, і ми свято скасували. Розкішної великої ялинки не ставили. Натомість вирішили організувати новорічно-різдвяну фотозону в дусі традицій наших предків – з дідухом, Звіздою, узваром тощо, – розповідає заступниця директора з наукової роботи Сосницького літературно-меморіального музею О.П. Довженка Ольга Ярмуш. – І, власне, тоді ми зробили Дідуха – предтечу сучасних ялинок в українських хатах, головного символа Різдва. Після виготовлення Дідуха залишилось чимало нарізаної соломи. А це – головний матеріал для «солом’яного павука». Власне, ініціатива його зробити була моя, оскільки, працюючи над фотозоною, вивчила головні різдвяні атрибути і просто захотілося сплести таку дивовижну річ, тим паче, що матеріал був під рукою. Для мене ця прикраса завжди виглядала незвично і майже космічно. Чому б не зробити? Потім долучилась і колега Наталя Петрушенко. Це, власне був наш перший досвід у виготовленні «різдвяного павука».
«Різдвяний павук» – традиційна прикраса оселі в Україні на різдвяні й новорічні свята, виготовлена з соломи. Таких «павучків» вважають оберегом та символом Всесвіту. Напередодні Різдва їх підвішували до центральної балки хати на довгій волосині з конячого хвоста. Завдяки кругообігу повітря – через вхідні двері та з палючої печі – великий «павук» разом з припасованими до нього близнюками повертався в різні боки.
Деколи під «павуком» ставили свічку. Тоді при нагріванні він починав крутитися, і на стінах відбивалися тіні. Люди вірили, що це – тіні душ покійних предків, що завітали на свята. Уважно слідкували, в який бік буде обертатися «павук» – у цьому вбачали магічне значення: якщо ліворуч – чекай на голодний рік, праворуч – матиме родина добрий урожай. Вважалося поганою прикметою, коли «павук» стояв на місці.
За народним уявленням, «павуки» мають властивість вловлювати у свої солом’яні тенета видиме і невидиме зло, тим самим оберігаючи оселю від негативної енергії. Коли людина була хвора, або ж коли жінка не могла завагітніти, то ставала під «павука», щоб він забрав усе погане.
«Павуків» не викидали з дому після завершення зимових свят, а залишали висіти до наступного Різдва. Спалювали «різдвяних павуків» лише після того, як виготовлять нових. Вірили, що цей солом’яний павук цілий рік вбирав негативну енергетику з оселі, і спаливши його, знищували весь негатив.
«Різдвяний павук» – традиційна різдвяна прикраса для багатьох слов’янських народів, яку в передріздвяні дні з особливим, майже сакральним настроєм здавна виготовляють в Україні, в Німеччині, Фінляндії та в інших близьких і віддалених європейських країнах.
Павук – священний
Чому ж павук був таким бажаним у кожній оселі на різдвяні свята? За давніми легендами, цей світ сотворив Павук, обплівши перлинку павутиною – так була утворена Земля.
Також існує легенда, що саме павук врятував Богоматір із немовлям від воїнів Ірода, заплівши павутиною печеру. І саме від того часу павук вважається створінням, яке не можна убивати.
Павук здавна вважався бажаним у людській оселі. До обіду навіть заборонялося викидати цих істот із хати: жінка, котра вчинила таку наругу, неодмінно втратить смакові відчуття.
Багатьом, очевидно, відоме повір’я: «Якщо поруч з вами спустився павучок, чекайте на якусь новину». Павуки, за народними повір’ями, також уособлювали працьовитість. Усе це разом узяте, очевидно, і виробило уявлення, а відтак і символіку про павуків, котрі «приносять вість». Може, тому й виготовляли їх, щоб у такий спосіб сповістити про Різдво Христове.
«Павук» своїми руками
Ще за часів наших дідусів і бабусь перед Різдвяними святами був звичай робити солом’яних «павуків». І хоча у дівчат завжди вистачало клопотів у цей час (чого вартували маланкові гурти, до яких вони готувалися!), їм потрібно було наготувати і домашніх прикрас та оберегів: Дідуха, «павуків» та «їжаків». Переважно це робили на Гната – 2 січня.
Таємно зібравшись, щоб не заважали хлопці, дівчата нарізали різних розмірів соломинки, нанизували їх на волосини конячого хвоста і формували з них різноманітні квадратики і кубики.
Матеріалом для виготовлення таких прикрас – соломою – запасалися ще влітку, коли дозрівало жито чи пшениця. Тоді стебла тверді й неламкі. Їх чистили і складали на зберігання. Взимку, коли час братися за роботу, стебла замочували у гарячій воді, щоб вони стали гнучкішими і не тріскались.
Але часи змінилися. Не у кожній домівці знайдеться солома, не кажучи вже про конячий хвіст. Та й саму традицію створення «різдвяного павука» вже мало хто згадає.
Тому в Сосницькому літературному-меморіальному музеї О.П.Довженка 2 січня, на Гната, вирішили відродити традицію і провели перший на Чернігівщині майстер-клас із виготовлення цих незвичних солом’яних прикрас. Організувала його заступник директора з наукової роботи Сосницького літературно-меморіального музею ім. О.П.Довженка Ольга Ярмуш, яка вже тривалий час досліджує і відроджує давні українські традиції.
Музей О.П. Довженка, як і багато інших музеїв, має традицію проведення майстер-класів. Скажімо, в лютому тут виготовляють з дітками валентинки до Дня закоханих, навесні проводять цілий цикл майстер-класів з малювання писанок в дусі Чернігівщини. У грудні проводять майстер-клас із виготовлення новорічних іграшок. А цьогоріч вирішили розширити тематику до павукоплетіння.
«Майстер-клас з павукоплетіння цьогоріч ми провели вперше, – говорить Ольга Ярмуш. – Жито заготовили заздалегідь – допоміг місцевий підприємець Валерій Макуха. По збіжжя наші співробітники їздили аж у Новгород-Сіверський район.
На цей майстер-клас, яких ми провели вже трійко, приходили переважно дорослі – дівчата і жінки. Знаєте, захват від роботи отримали всі! Учасниці йшли додому і міркували, де їм ще дістати соломи, щоб подоплітати, чи навиплітати нових павучків. Час роботи достатньо тривалий – останній майстер-клас тривав аж п’ять годин. Проте, думаю, дівчата і довше б працювали… Такий інтерес мене особисто дуже радує! По-перше, так відроджуються давні традиції. По-друге, безцінне спілкування, обмін досвідом. По-третє, і мабуть, головне для музейних працівників, – люди йдуть у музей! А йдучи з нього, просять: запрошуйте нас ще, якщо у вас буде щось цікаве. Уявіть – люди просяться в музей! І це – дуже добре, бо музей – наукова установа. Тут не лише екскурсії, тут – вивчення і накопичення знань. Зокрема, на одному з майстер-класів з плетіння павуків в розмові ми дізнались від однієї учасниці, що подібну солом’яну конструкцію вона бачила в дитинстві у бабусиній хаті. Ось уже і є предмет дослідження. Чи ще будемо робити майстер-класи по виготовленню павуків, побачимо. Але щиро радіємо, що створили такий суспільний поклик і долучили земляків до наших глибоких українських традицій!»
Марія Пучинець, фото Сосницького музею ім. О. П. Довженка
